Бабюк Андрій Михайлович народився 24 січня 1972 року в нашому місті. Навчався в 3 – й школі. З малечку любив техніку. Крутити гайки, скласти та змайструвати щось своїми руками - саме це було справжнім задоволенням. Будучи старшокласником познайомився з прекрасною дівчиною Людмилою та зрозумів, що саме вона буде його дружиною і він все зробить для цього. Після школи вступив в Вінницький автодорожній технікум. По закінченню навчання, здійснились його дві найзаповітніші мрії: одружився та на весілля батьки подарували мотоцикл. Байкер Андрій Михайлович разом з дружиною об’їздили на тому мотоциклі майже всю Україну.
Згодом народився син – Дмитро. А далі строкова служба, яка привела його до першої війни - Грузія, Вірменія, Азейбарджан. Там отримав поранення. Закінчення строкової служби ніс у Коростені у вертолітному полку. Повернувшись додому почав працював в депо башмачником, але згодом пішов на м’ясокомбінат. У 1993 році народилась донечка Світлана. У 2010 році повернувся в локомотивне депо. У 2014 році розпочалась війна та народився перший онук. В 2015 народилась онучка і Андрій Михайлович пішов захищати своїх хлопців та дівчат. Два роки, молодий дідусь, учасник АТО дивився у очі смерті на Луганському напрямку. А далі знову депо. 24 - е лютого 2022 року застало його у відрядженні в Миронівці. Донька з чоловіком привезли дітей і в перший день пішли в ТРО. Далі їх занесла доля до Бахмуту. Звільняли Харківську та Херсонську області.
Пізніше пішов воювати син. Через рік у 2023 році діти прийшли у відпустку і Андрій Михайлович не витримав та поставив дружину перед фактом: «Діти воюють а я на дивані лежу. Завтра о 5 годині я маю вже бути у військоматі». Дружина третій раз провела чоловіка на війну. Андрій Михайлович одразу потрапляє на Покровський напрямок. За два роки був майже на всіх напрямках. На самі важкі завдання визивався іти сам. Евакуація побратимів також він. За два роки служби жодної втрати. Він вмів і відчував як і кудою можна виводити хлопців. Він настільки ювелірно виконував всі поставленні завдання, що отримав позивний «Ювелір». Хлопці поважали його та говорили сміючись «Ти щасливчик, Ювелір». Веселий, добрий, впевнений в собі чоловік допомагав та підтримував всіх, хто потрапляв в поле його зору.
3 липня отримав важке поранення та лише через три доби його забрали і одразу в госпіталь у Запоріжжя. Переніс 5 операцій, зупинка серця, реанімація. Переправили у лікарню ім. Мечникова у Дніпрі. Дружина весь час була поруч. Підтримувала як могла. Вірила та сподівалась. Лікарі робили все можливе, але нажаль, солдат Бабюк Андрій Михайлович, гранатометник 1 – го стрілецького відділення 1 – го стрілецького взводу 3 – ї стрілецької роти військової частини А 7335, 22 липня 2025 року помер.
У госпіталі не стало справжнього патріота із загостреним відчуттям справедливості, щирого та небайдужого. Таким знала і любила його сім’я, рідні, друзі, побратими. Він боровся за своє. За свою землю, за свій дім. Він хотів повернутися з Перемогою.
Похований Воїн на центральному кладовищі на Алеї Слави.
Вічна пам'ять та слава! Щирі співчуття рідним та близьким!
