Сьогодні Україна у сльозах, громада в жалобі…Сьогодні ми прощали з нашими Воїнами, Захисниками 
Лозовий Олег Миколайович народився 24 серпня 1981 року в Козятині закінчив 5 – ту школу, пізніше Вінницький медичний коледж. По його закінченні - 5 років відслужив начальником медичної групи. У 2005 році зустрів прекрасну, добру та чуйну дівчину Оксану. Через 2 роки одружився. Згодом народилась донечка Катя. Щирий, веселий та порядний чоловік завжди навколо себе збирав багато однодумців та друзів. Займався бізнесом. Певний час працював за кордоном. 5 років назад народився такий довгоочікуваний синочок – Максим. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Олег Миколайович відправив сім’ю за кордон, а сам з першого дня почав оббивати пороги військкомату і щоразу чув відмову. Лише 7 травня 2022 року Олег Миколайович був мобілізований. І одразу Бахмут. Було важко, але він був щасливий, здавалося, що це і була справа його життя. Він захищав свою країну, свою сім’ю, нас з вами. Під його командуванням хлопці були, як за кам’яною стіною. Нагороджений медаллю «Бахмут», нагрудним знаком «Захисник рідної землі» , медаллю «Захисник Батьківщини». Мав приїхати у відпустку і поїхати з сім’єю на відпочинок, купити машину. В нього було дуже багато планів.
А 31 липня 2024 року старший лейтенант, тимчасово виконуючий обов’язки командир 3 – ї стрілецької роти військової частини А 7339, поблизу населеного пункту Водяне, Волноваського району, Донецької області під час виконання бойового завдання – загинув. 9 квітня 2025 року підтверджено загибель на підставі висновку експертизи. Всі надії рідних рухнули 17 квітня в день народження дружини, коли принесли сповіщення. 8 з половиною місяців Олег Миколайович добирався додому, а сім’я сподівалась і вірила, що головний чоловік у їхньому житті живий.
Хоченков Валентин Володимирович народився 28 травня 1988 року в с. Пиковець. Там закінчив школу. По закінченні зустрів красиву, впевнену в собі, мудру не по роках дівчину Світлану. З першого погляду зрозумів, що це його доля. Навчався в нашому училищі та здобув професію – складач поїздів. У 2008 році одружився. Свій трудовий шлях розпочав в КМС, далі вагонне депо. Купили з дружиною земельну ділянку та побудували самі будинок. Валентин Володимирович мав золоті руки, до всього, що знаходиться в їхній оселі він доклав свою любов і вміння. В 2011 році народилась квіточка донечка – Ліда, а у 2020 син Владислав. Тато обожнював своїх дітей. Він жив своєю сім’єю і весь час повторював «Моя мрія – дати нашим дітям те, чого нам не змогли дати наші батьки». Дружина стверджує: «Він був моїми руками та силою». Він вірив, що в цьому жорстокому світі честь, порядність та совість стоять поруч на найвищому щаблі й добро завжди перемагає зло. Завдячуючи своїй легкій вдачі, чуйності та доброті, мав дуже багато друзів та однодумців.
17 лютого 2025 року був мобілізований. Військовий вишкіл проходив у Житомирі. Ще тиждень залишався до закінчення навчання а їх уже відправили в Курську область. А 6 – го квітня 2025 року стрілець – снайпер десантно – штурмового відділення, десантно – штурмового взволу, 10 – ї десантно – штурмової роти, 3 – го десантно – штурмового батальйону військової частини А 2582 в районі населеного пункту Гуєво, Суджанського району, Курської області Хоченков Валентин Володимирович загинув.
Є такий біль, який не виплакати. Є сльози, які не видно, але вони переповнюють душу. Є слова, які ніколи не будуть вимовлені. Є люди, яких ми більше ніколи не обіймемо, але вони назавжди залишаться у наших серцях... НАЗАВЖДИ..
Поховані Герої на міському цвинтарі на Алеї Слави.
Вічна памʼять та слава нашим Героям!Щирі співчуття родинам!
