Повертаючись до історії міста:
У багатьох публікаціях про історичне минуле місто читаємо про те, що воно засновано в І третині ХVІІІ століття і що розвиток Козятина обумовився будівництвом Києво–Балтської залізниці. Так, наше місто бере початок з будівництва Києво–Балтської залізниці, але це будівництво розпочалося в травні 1868 року. А це ІІ половина ХІХ століття. Тому ті, що стверджують про інше — самі собі протирічать.
В липні 1870 року було споруджено потужну, як на ті часи, станцію і закладено робітниче селище. На мою думку, саме цю дату можна вважати вихідною в історії міста Козятина, тому що його поява пов’язана саме з історією будівництва Південно–Західної залізниці. А в 1874 році йому присвоєно юридичний статус — містечка.
Тому дату 7 липня 1874 року можна вважати офіційною датою народження міста. Архівні документи стверджують, що до цього часу не існувало міста, та й документів, які б підтверджували його історію, в природі не існує.
В публікаціях, які виходили про історію виникнення міста і датуються до ІІ половини ХІХ століття, ми можемо говорити лише в контексті походження назви міста. Тому що однозначно ця назва походить від назви села Козятина, яке має велику і давню історію.
І коли ми читаємо про історію міста козацької доби, Руїни тощо, то це йде мова про історію Козятинщини, про історію Козятинського краю, про історію села Козятина.
В довіднику Південно-Західної залізниці за 1898 р. знаходимо цьому підтвердження:
«До постройки железной дороги окрестности Казатина были местностью пустынной, с редким населением, а само место, занимаемое ныне станциею и станционными сооружениями, представляло из себя болотистую площадь совершенно негодную для обработки».
Підтвердженням цьому є майже щорічні стихійні підтоплення, від яких потерпає населення міста.
В географічному словнику Королівства Польського та інших слов’янських країв, який був виданий у Варшаві (т. 4, 1883 р.), читаємо:
«Козятин — головна станція Києво–Брестської залізниці (між Чорнорудкою і Бердичевом); тут сходяться три лінії: з Одеси (Козятин є найвищим пунктом цієї дороги), Києва і Бреста; 4-та гілка затверджена і прокладається в напрямку до Махаринецького цукрозаводу, віддаленого на 8 верст.
Експедиція поштова і телеграфічна. Майстерні для ремонту механізмів і вагонів. Містечко затверджене 7 липня 1874 року стараннями М. Васютинського, ярмарки відбуваються щотижня в четвер.
В містечку нараховується 76 будинків, є синагога. В селі 196 садиб, церква зведена в 1853 р. на місці старої; загалом землі 2818 десятин, в тому числі сільської — 1308 десятин; церковної — 52 десятини, поміщицької, разом з лісом, 1458 десятин; сюди входить поміщицька земля, відведена під залізницю, близько 40 десятин.
Жителів усього біля 3700, з них 450 католиків, біля 400 євреїв, решта православні».
Це, мабуть, один з перших документів, де згадується про містечко Козятин.
Поміщик Васютинський, про якого йдеться в документі, був розумним, підприємливим, на відміну від більшості представників свого класу. Він розумів, що шляхове будівництво — це один із найвигідніших напрямків вкладання капіталу.
Шляхи сполучення, особливо залізничні, були головними артеріями, які зв’язували економічні регіони, забезпечували джерело існування та добробут для тих, хто проживав у даній місцевості.
З першоджерела читаємо:
«Устройство здесь станции сразу обогатило все окрестное население и ныне район Казатина принадлежит к числу наиболее богатых местностей Киевской губернии».
Мудро поступали наші предки, які облаштовували свої поселення в найпридатніших для цього місцях. І як приклад тому може служити частковий занепад навіть деяких міст Вінничини, які з’явилися набагато століть раніше і в свій час були високорозвиненими центрами цивілізації, як Шаргород, Ямпіль, Могилів-Подільський.
І однією з головних причин, що сприяло цьому, була відсутність залізничних шляхів сполучення.
На жаль, цього розуміння бракує сучасним, так званим господарям. Географічне положення Козятина — як одного з найголовніших центрів залізничних сполучень — потрібно вміло використовувати як головний аргумент у господарській діяльності та зростанні його економічного розвитку.
Це розуміли наші попередники, і це потрібно враховувати нам, повертаючись обличчям до позитивного прикладу нашої історії.
Думаю, що місцева влада, підприємці будуть враховувати цей козирний важіль, знайдуть шляхи для його втілення. І в ХХІ столітті з’являться прізвища нових «Васютинських», беручи на озброєння досвід вкладання капіталів.
Історія довела, що його збільшення, як правило, відбувається, коли вкладення здійснено в сферу виробництва та вмілого використання географічних умов, а сфера торгівлі — це вже річ похідна.
Тим паче «стихійні ринки», «палаточні містечка», навколо яких так багато галасу — річ тимчасова.